У рамках досягнення цих оперативних цілей російські війська прагнуть охопити фланги (з заходу та сходу) Оріхівського району оборони ЗСУ, при цьому інфільтрувавши максимально можливу кількість своєї штурмової піхоти в межах самого міста Оріхів. Також вони прагнуть відновити наступ уздовж річки Дніпра (з півдня на північ) безпосередньо у бік міста Запоріжжя. Але поки противник так і не спромігся виконати жодне з цих завдань. Про це пише Костянтин Машовець.

популярні відео

Битва за Оріхів

Поточна ситуація на цьому напрямку характеризується постійними, але малорезультативними спробами противника безпосередньо перейти до штурму міста Оріхів, а також охопити його з флангів.

Зокрема, на напрямку Новопокровка – Мала Токмачка, очевидно, українські війська знову змогли суттєво зменшити присутність російської піхоти безпосередньо у Малій Токмачці. Фактично, на її території наразі зафіксовано лише дві невеликі російські піхотні групи (одна в підвалах зруйнованої виправної колонії, інша – у кількох будівлях в районі розтрощеного місцевого відділення "Нової Пошти").

Кілька російських штурмових груп, які раніше "закріпилися" на південно-східних околицях села, або відійшли звідти до Білогір'я, або відтягнулися в район за 2 кілометри на північний схід від нього.

На напрямку Работине – Новоданилівка противник зумів зайняти щонайменше половину Успенівської балки, а також залишив під своїм контролем "проміжну" (у напрямку Новоданилівки та Оріхіва) позицію силами однієї зі своїх штурмових груп.

У самому Оріхові, очевидно, кількість російської піхоти – мінімальна. Лише одна невелика піхотна група (ймовірно, до 5 – 6 піхотинців) зафіксована у "функціонуючому режимі" – закріпилася на південно-східній околиці міста (з боку Новоданилівки).

На захід від Оріхова ЗСУ продовжують впевнено утримувати Новоандріївку та Новопавлівку, незважаючи на досить часті спроби противника просунутися у напрямках Малі Щербаки – Новопавлівка та Нестерянка – Новоандріївка. Максимум, якого противник зміг досягти на цьому напрямку за понад місяць запеклих зустрічних боїв, становить до 2,8 кілометра (на північний схід від села Малі Щербаки і на північ від Нестерянки йому вдалося просунутися на 1,8 кілометра).

Просування росіян у бік Запоріжжя

Командування російської 58 ЗВА, очевидно, також намагається відновити просування своїх передових підрозділів безпосередньо у бік Запоріжжя, з півдня на північ, вздовж русла колишнього Каховського водосховища.

Зокрема, на північ від села Степове та на північний захід від села Малі Щербаки противник здійснив серію "проникаючих" дій, внаслідок яких йому вдалося інфільтрувати до двох малих піхотних груп на ділянці за кілька кілометрів на південний захід від Павлівки і на північний схід від неї. А також, діючи на напрямку Кам'янське – Лук'янівське, російські війська просунулись на схід від Степногірська на 2 – 2,1 кілометра.

У самому Степногірську противник продовжує утримувати його південну частину (район "Висотки") і регулярно намагається закріпитися у південній частині села Приморське (районі вулиці Покровська), діючи невеликими піхотними групами по руслу колишнього Каховського водосховища, й таким чином обходячи українські позиції в районі села Плавні. Росіяни також використовують його для дій своїх малих піхотних та диверсійно-розвідувальних груп у напрямку села Малокатеринівка.

Отже, можна стверджувати, що досить очевидна активізація підрозділів російської 58 ЗВА протягом щонайменше останніх 1,5 місяця не принесла її командуванню жодних вагомих (оперативних) результатів. Вони обмежені виключно тактичною зоною. Більше того, навіть з цієї точки зору їх поки що не можна вважати особливо значущими.

Подальші перспективи розвитку ситуації на всьому Оріхово-Запорізькому напрямку

Командування російської 58 ЗВА продовжує зосереджувати свої основні зусилля саме на Оріхівському районі оборони ЗСУ (тобто на своєму правому фланзі). Очевидно, що це здебільшого обумовлюється відносно успішними діями військ сусідніх з нею 5 та 35 ЗВА УВ "Схід", що просуваються в напрямку Гуляйполе – Оріхів. Це особливо стосується ділянки Мирне – Білогір'я, де противник має досить очевидний тактичний успіх.

Вперте прагнення російського командування дістатися до рубежу Новопавлівка – Новоандріївка, діючи з боку Нестерянка та Щербаки, а також наполегливі спроби повністю "інфільтрувати" Малу Токмачку своєю штурмовою піхотою з боку Новопокровки та Білогір'я, свідчать – противник і досі вважає, що якомога найглибше охоплення Оріхівського району оборони ЗСУ з його західного та східного флангів, є одним з найважливіших елементів його штурму та подальшої ліквідації. Тому навряд чи росіяни відмовляться від цих спроб найближчим часом.

У свою чергу, спроби противника відновити просування безпосередньо на Запоріжжя з півдня, вздовж Дніпра, ймовірно, пов'язані з його фланговими тактичними діями на напрямках Малі Щербаки – Павлівка та Кам'янське – Лук'янівське щодо українських підрозділів, які вперто утримують позиції на північ від сіл Лобкове і Степове.

І це досить очевидне тактичне рішення з боку російського командування. Оскільки противник наразі не може діяти безпосередньо по напрямку Кам'янське – Степногірськ (тобто на досить вузькій прибережній ділянці, не більше 6 кілометрів завширшки), то він змушений попередньо забезпечити правий фланг своїх передових підрозділів, які ведуть бойові дії у районі Степногірська та Приморського, від можливих контратак ЗСУ з цього району.

Активні інфільтраційні дії противника з боку Кам'янського на північний схід (тобто в напрямку Лук'янівського) та його подібні дії з боку Малих Щербаків в напрямку Павлівки, в цьому сенсі, досить красномовні. Російське командування, перш ніж знову "двіжувати" у бік Степногірська, явно намагається спочатку "відтіснити" українські підрозділи від сіл Степове та Лобкове, якомога північніше.

Запоріжжя, як компенсація за Слов'янськ і Краматорськ

А загалом, у оперативно-стратегічному сенсі, посилення наступальних дій російських військ на Оріхово-Запорізькому та Гуляйпільському напрямках, принаймні, протягом лише останніх двох місяців, очевидно, має певний "альтернативний" характер щодо їхньої Слов'янсько-Краматорської наступальної операції.

Адже гіпотетичний прорив російських військ на ближні підступи до Запоріжжя може бути цілком порівнянний із їхнім успіхом у не менш гіпотетичному захопленні Слов'янсько-Краматорської агломерації. Перш за все, стосовно значення і ступеня впливу такого роду результату на загальний хід війни. Інше питання – чи має російське командування на практиці достатньо сил, аби одночасно намагатися реалізувати ці стратегічні прагнення у геть різних стратегічних операційних зонах?

Як на мене, то відповідь на це питання дуже дискусійна і не така однозначна, як здається на перший погляд. З однієї простої причини. Розподіливши зусилля більш-менш рівномірно одночасно на два оперативно-стратегічні напрямки, російське командування врешті-решт може не досягти своїх цілей ні там, ні там. Причому саме через конкретну нестачу сил у вирішальний момент часу на кожному з цих напрямків.