Чотири з половиною роки місто жило під гнітом ворога, під шаленим тиском російської інформаційної машини. Багато хто з острахом думав: а чи залишилося там бодай щось українське після стількох років терору та пропаганди? А цей світлий чоловік щиро розповідає: супутникову тарілку поставили, дивилися виключно українське телебачення, 24 Канал, а щоб зателефонувати дітям в Україну – вилазили потайки на дах. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці 24 Каналу.

популярні відео

Ось вона, справжня ціна нашої роботи і реальна картина окупації. Люди трималися за рідну країну, шукали зв'язок, всотували кожне правдиве слово. І коли перед ними постав вибір, куди саме виїжджати, відповідь виявилася настільки нищівною для Кремля, що російську пропаганду буквально розірвало від істерики.

Ляпас кремлівському міфу про "рускій мір"

Росіяни майже тиждень готували цю акцію, намагаючись промити мізки місцевим. Залякували традиційними жахалками: мовляв, в Україні на вас чекають концтабори, повістки, підвали й тотальна трудова повинність. Але статистика сказала все сама за себе краще за будь-які звіти.

Сімнадцять автобусів поїхали в Україну, і лише чотири – у бік Росії. Та й ті чотири автобуси окупанти гнали із закритими шторами, аби ніхто не бачив, скільки там узагалі людей. Більшість із них поїхала тільки тому, що сподівається через російську територію чи Європу повернутися до своїх рідних. Це колосальне фіаско ворога.

Дійшло до того, що пропагандист Володимир Соловйов у прямому ефірі зривався на крик і поносив своїх же воєнкорів: як ви посміли злити таку інформацію і так нас підставити? Окупанти намагалися створити картинку щасливого порятунку людей від "київського режиму", а натомість отримали наочний доказ: навіть після років блокади й голоду українці не хочуть мати нічого спільного з Росією.

Лікарні проти бюрократичного зашморгу

Показовим є фундаментальний контраст у ставленні до людей. Як зустріла своїх громадян Україна? Наших людей одразу розмістили в лікарнях. Їм потрібні обстеження, медикаменти, кваліфікована психологічна допомога, елементарний людський догляд після років життя в окупаційному гетто. Там не було ліків, не було можливості лікуватися, тому здоров'я виснажених людей – головний пріоритет держави.

А що робить Росія в окупованому Сімферополі для тих небагатьох, хто прибув туди? Їх одразу ж тягнуть до мобільних пунктів так званих "МФЦ". Не до лікарів, не на реабілітацію, а ставити на облік, примусово штампувати російські документи та заганяти в електронні бази контролю. Для Москви ці люди – лише статистика, галочка у звіті про паспортизацію та потенційний мобілізаційний ресурс. Вони женуть знедолених людей у бюрократичні кайдани з першої ж хвилини.

Потьомкінські села під гуркіт вибухів

Паралельно російська пропаганда намагається ліпити картинку процвітання на інших загарбаних землях. У Донецьку їхні блогери ходять по вулицях і з щенячим захопленням кланяються кожному екскаватору. Знімають відео про те, як кладуть асфальт на вулиці Франка і буквально дякують кожному робітнику за те, що він виконує свою роботу. Це виглядає жалюгідно, немов у глухе село вперше в історії заїхав коток, і всі бігають навколо нього з відкритими ротами.

Але за цим дешевим фасадом ховається суцільна розруха. Вулиці навколо потопають у смітті, а ключова катастрофа Донецька – тотальна відсутність води. Мешканці Київського району місяцями сидять без краплі води, люди змушені буквально виживати, а труби під тим новеньким асфальтом гнилі й діряві. Але про це пропагандисти мовчать.

Вони встановлюють скляні червоні зупинки просто на лінії ударів, вихваляючись "унікальним дизайном", хоча під час обстрілів це скло стає смертельною пасткою для перехожих.

Цинізм на кістках та ілюзорні хмарочоси

Вершина окупаційного цинізму – регулярні гастролі російських діячів культури. Знову згадали про сумнозвісну "Алею Ангелів". Приїжджають актори з Москви, пускають крокодилячі сльози перед камерами й розповідають про "нелюдів". Це кажуть представники країни, чия армія щодня свідомо б'є важкими ракетами по українських дитячих лікарнях, пологових будинках і мирних мікрорайонах. До 2014 року на Донеччині діти народжувалися й жили у мирі, доки не прийшов озброєний "рускій мір".

На тлі всього цього абсурду окупанти тепер обіцяють збудувати в Донецьку копію "Москва-Сіті" – житлові квартали та двадцятип'ятиповерхові вежі біля "Донбас-Арени". Вони роками не можуть відремонтувати звичайний міст, але малюють мешканцям хмарочоси на ґрунтах, переритих шахтами вздовж і впоперек. Там метро ніколи не могли запустити через загрозу провалів, а вони мріють про бетонних гігантів. Усе це – мильна бульбашка для наївних.

Знищена природа заради мертвого бетону

Справжнє обличчя Росії видно в Криму на Ангарському перевалі. Заради так званої "реконструкції" траси вони вирубали сотні реліктових дерев, перетворивши затишний гірський куточок на голу пустку. Скрізь, куди ступає нога окупанта, зникає живе середовище. Вони не вміють співіснувати з природою – вони вміють лише заливати все холодним склом, бетоном і насаджувати московитів.

Проте українське серце, попри роки терору та брехні, неможливо задушити пропагандою. Люди чекають, вірять і обирають свій дім – вільну Україну.