Як археолог без університетського диплома домігся останнього шансу й здійснив відкриття, що приголомшило світ, – розкаже 24 Канал.

Чому Картер продовжував шукати, коли інші втратили надію?

4 листопада 1922 року в єгипетській Долині Царів команда Говарда Картера знайшла кам'яну сходинку. Вона вела до гробниці Тутанхамона – поховання, яке зберегло надзвичайну кількість царських скарбів. Але тієї миті дослідники ще не знали, що чекає за засипаним входом. За цією сходинкою стояли роки роботи та дедалі менше шансів продовжити пошуки.

Систематичні розкопки Картера й лорда Карнарвона в Долині Царів почалися 1917 року. П'ять сезонів не принесли результату, який виправдовував би витрати в очах спонсора. Картер залишався переконаним: поховання маловідомого фараона Тутанхамона ще можна знайти. Карнарвон натомість уже не хотів вкладати гроші в черговий сезон без гарантій успіху.

Як він переконав спонсора дати останній шанс?

Картер запропонував долучити власні кошти, аби продовжити розкопки. Зрештою Карнарвон погодився профінансувати ще один сезон. Це була остання можливість перевірити ділянку, на яку археолог покладав надії. Для Картера наслідки могли бути болісними: багаторічний пошук закінчився б без головної знахідки.

1 листопада 1922 року команда повернулася до роботи біля входу в гробницю Рамсеса VI. Тут збереглися рештки давніх робітничих хатин. Їх розчищали, фіксували й прибирали, щоб дослідити ґрунт нижче. Уже 4 листопада під ними виявили початок сходів. Після років невдач відповідь знайшлася за кілька днів нового сезону.

Як син художника став дослідником царських гробниць?

Картер не мав університетської освіти. Син небагатого художника потрапив до Єгипту 1891 року, коли йому було лише 17. Його першою перепусткою в археологію став талант малювати: юнак копіював давні зображення для дослідницьких експедицій. Згодом він навчався безпосередньо на розкопках, працюючи поруч із досвідченими єгиптологами.

У 1899 році отримав посаду в єгипетській Службі старожитностей. Тож до відкриття Тутанхамона Картер прийшов із великим практичним досвідом. Його кар'єра вже переживала різкий обрив. Після конфлікту з французькими туристами та подальшого переведення він 1905 року залишив службу.

Він заробляв малюванням, працював гідом, а пізніше повернувся до розкопок за підтримки Карнарвона. Відсутність диплома не означала відсутності знань. Його професійною школою стали десятиліття польової роботи.

Чому він знову засипав знайдений вхід?

Після розчищення сходів дослідники побачили замурований дверний отвір із печатками. Водночас були ознаки, що в давнину вхід уже відкривали й знову закривали. Залишався страх: за дверима могли виявитися пограбовані приміщення. Картер повідомив Карнарвона про знахідку й наказав знову засипати сходи, щоб захистити їх до приїзду спонсора.

Після багаторічних пошуків настали ще кілька тижнів очікування. 26 листопада команда дісталася наступних замурованих дверей. Картер зробив невеликий отвір і зазирнув усередину зі свічкою. У темряві почали проступати обриси статуй, незвичних предметів і золота. На запитання Карнарвона, чи бачить він щось, археолог відповів: "Так, дивовижні речі".

Що залишилося за блиском золота?

Гробниця не була цілком недоторканою: у давнину до неї проникали грабіжники. Однак значна частина поховального спорядження вціліла, перетворивши знахідку на одне з найважливіших відкриттів в історії археології.

Попереду чекало ще десять років роботи. Картер та команда фахівців досліджували, описували, зберігали й готували до перевезення тисячі предметів. За знаменитою миттю біля отвору у дверях стояла тривала праця:

• єгипетських робітників,
• реставраторів,
• фотографів та інших учасників експедиції.

Світова слава не принесла Картеру лицарського титулу чи великої британської державної відзнаки. Його складний характер і дистанція у стосунках із колегами могли вплинути на це, але пояснювати все лише помстою академічної еліти було б спрощенням.

Його історія – про наполегливість, яка спиралася на досвід, уважність і готовність довести пошук до кінця. Останній сезон дав Картеру відкриття світового масштабу. А наступне десятиліття показало, скільки терпіння потрібно, щоб перетворити знайдений скарб на знання.