У Польщі на Геловін несподівано перейшла в гостру фазу довга політична криза. У центрі Варшави розгорнулася повномасштабна політична війна після спроби відсторонити керівництво Конституційного трибуналу (Конституційного суду).

Відповідне рішення підтримав уряд прем'єра Дональда Туска, а вже увечері 30 жовтня біля будівлі суду зібралися протестувальники з правого табору, які навпаки вимагали його скасувати.

Поліція оточила периметр, пояснюючи це міркуваннями безпеки, а президент країни Кароль Навроцький прямо в повітрі розвернув літак, скасував візит до Сенегалу та повернувся до Варшави, щоб зі штовханиною пробитися до будівлі Трибуналу. Дійшло до того, що польські праві прямо заговорили про спробу Туска вчинити "державний переворот".

24 Канал проаналізував ситуацію навколо Конституційного трибуналу у Варшаві, щоб з'ясувати, коли і чому польська судова система перетворилася на поле політичних баталій, як ця криза може вплинути на майбутні вибори в Польщі та чи загрожує така політична нестабільність в одній з найбільших країн ЄС – Україні та самій Європі.

Деталі конфлікту між польським урядом та президентом коментує політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович.

популярні відео

Боротьба за судову реформу: як ПіС роками контролює Конституційний трибунал проти волі ЄС

Для того, щоб зрозуміти, чому польські опозиційні політики раптом заговорили про "державний переворот", доведеться повернутися на одинадцять років назад. У 2015-му році у Польщі до влади прийшла консервативна партія "Право і справедливість" (ПіС) Ярослава Качинського, яка практично одразу взялася за перебудову державних інституцій "під себе".

Особливу увагу нова влада приділила судовій системі, зокрема й Конституційному трибуналу – органу, який перевіряє відповідність законів та інших нормативних актів Конституції й може визнавати їх неконституційними.

Проблема полягала в тому, що під виглядом судової реформи ПіС фактично почала встановлювати політичний контроль над правосуддям.

Зрештою, призначення лояльних до ПіС суддів, суперечки навколо законності їхнього обрання та обмеження незалежності судів призвели до тривалого конфлікту Польщі з Європейським Союзом. Брюссель цілком обгрунтовано звинувачував Варшаву в порушенні принципів верховенства права, за що навіть накладав на Польщу різноманітні штрафи та санкції, а також блокував надходження коштів і дотацій.

Коли ж наприкінці 2023-му року до влади повернувся лідер проєвропейських демократичних сил Дональд Туск, він пообіцяв покласти край спадщині ПіС у судовій системі. Однак зробити це виявилося значно складніше, ніж перемогти Качинського і Ко на виборах. Річ у тім, що значна частина суддів, призначених за попередньої влади, залишалася на своїх посадах, а сам Конституційний трибунал продовжував відкрито протистояти новому уряду, скориставшись недоторканністю та протекцією президента.

Попри те, що відповідно до закону, влада в Польщі сконцентрована в руках уряду, президент також має чимало можливостей впливати на процеси та бути потужним спойлером. Президент Дуда цим правом активно користувався, але все ж діяв обережно.

Ситуація загострилася ще більше, коли на президентських виборах у Польщі 2025 року переміг Кароль Навроцький. Новообраний глава держави, якого відкрито підтримувала партія "Право і справедливість", став ключовим політичним противником Дональда Туска. А вже навесні 2026-го року це протистояння перейшло у відкриту війну за контроль над судовою системою.

У березні польський Сейм обрав шістьох нових суддів Конституційного трибуналу, однак Навроцький погодився прийняти присягу лише двох із них. Четверо новообраних суддів згодом усе ж склали присягу в Сеймі без участі президента, але керівництво Трибуналу так і не визнало їхніх повноважень.

Політолог Ігор Рейтерович у розмові з 24 Каналом констатує, що фактично парламент і президент Польщі не змогли домовитися навіть про те, хто має право бути конституційним суддею. На думку експерта, ця ситуація доволі типова для "молодих демократій" зі слабкими інститутами та сильними політиками, які не можуть стримати власні бажання.

Ігор Рейтерович

політолог

Це проблема, характерна для багатьох країн із парламентською або парламентсько-президентською формою правління, де президент має певні повноваження щодо призначення суддів. Іноді глава держави може зловживати цими повноваженнями у власних інтересах або в інтересах політичної партії, яку він представляє.

30 жовтня 2026-го року конфлікт навколо контролю над судовою гілкою влади в Польщі нарешті вибухнув. Суддя Анна Корвін-Пйотровська, обрана нинішньою парламентською більшістю на чолі з Туском, на правах особи, що найдовше (хоч і кілька місяців) обіймає свою посаду, видала розпорядження про відсторонення на місяць голови Конституційного трибуналу Богдана Свєнчковського та його заступника Бартломея Соханського.

Сама вона заявила, що бере на себе управління трибуналом, посилаючись на найбільший суддівський стаж (така норма дійсно прописана в польських законах, але велике питання, чи поширюються ці норми на Трибунал – 24 Канал). Серед причин такого рішення називали якраз перешкоджання роботі новообраних суддів та порушення правил роботи самого органу.

Та чинний голова Конституційного трибуналу просто так здаватися не збирався, і на офіційній сторінці суду в X з'явилося повідомлення про злам сайту суду, а також заява, що всі причетні намагаються здійснити "державний переворот".

"Державний переворот" чи просто "звичайний вікенд у Варшаві"

Попри весь пафос анонімного повідомлення Трибуналу, насправді ніякого "перевороту" не було. Політолог Ігор Рейтерович вважає, що звинувачення в "державному" перевороті все ж не відповідають суті цього конфлікту:

Ігор Рейтерович

політолог

Я не думаю, що тут ідеться саме про державний переворот. Це радше протистояння між президентом і Сеймом, яке точиться навколо Конституційного трибуналу. Але це однозначно політична, я б навіть сказав, політико-конституційна криза, яка може мати непередбачувані наслідки. Зокрема, йдеться про можливість дострокових парламентських виборів або повне блокування роботи судової гілки влади із ключових для розвитку країни питань.

Згодом біля будівлі трибуналу зібралися прихильники правих партій, зокрема ПіС, "Конфедерації" та політичного руху одіозного Гжегожа Брауна, з вимогою скасувати рішення Корвін-Пйотровської. Далі Трибунал також оточила поліція, пояснюючи це необхідністю захистити тамтешніх працівників і, власне, самих суддів. Відбулися й поодинокі сутички з протестувальниками, а кількох із них навіть затримали, але до "вуличних боїв" не дійшло.

Зрештою, чинне керівництво Конституційного трибуналу відмовилося визнавати власне відсторонення, а президент Навроцький, який скасував своє африканське турне та прибув до Варшави, особисто підтримав їхню позицію. У своїй заяві від 31 жовтня він звинуватив уряд у силовому захопленні конституційного органу та зажадав вивести поліцію з його території.

Натомість Дональд Туск, на якого опозиціонери й покладають політичну відповідальність за ці події, прямо заявив, що повернення верховенства права після років правління ПіС вимагає рішучих дій.

Та найцікавіше в цій історії те, що суперечка навколо Конституційного трибуналу вже давно вийшла за межі юридичного конфлікту. Адже тепер на кону стоїть не лише контроль над судовою системою країни, а й політичне майбутнє Дональда Туска та його противників, зокрема й Кароля Навроцького.

І поки польські політики звинувачують одне одного в державному перевороті, боротьба за Конституційний трибунал поступово перетворюється на репетицію значно масштабнішої боротьби за владу в Польщі.

Туск проти Навроцького: як боротьба за Конституційний трибунал стала анонсом майбутніх виборів

Ключова проблема Дональда Туска полягає в тому, що навіть після повернення до влади у 2023-му році він так і не зміг остаточно позбутися політичного впливу своїх попередників. Попри те, що його коаліція контролює більшість у Сеймі, президент Кароль Навроцький має право ветувати закони, а для подолання президентського вето уряду банально не вистачає голосів. Тож поки Туск намагається демонтувати спадщину ПіС, його політичні опоненти наділені цілком законними інструментами, щоб ці зміни блокувати. Чим і займаються.

Причому сам Навроцький дедалі активніше використовує протистояння з урядом для посилення власних позицій. 31 жовтня президент Польщі провів термінові консультації з представниками парламентських партій щодо конституційної кризи.

Обговорювалася навіть можливість формування тимчасового технічного уряду. Втім, сам Туск від участі в переговорах відмовився, а у своєму зверненні взагалі виключив компроміс із противниками судової реформи.

І тут починається найцікавіше, адже боротьба за Конституційний трибунал розгортається всього за рік до чергових парламентських виборів у Польщі. Для Туска це можливість продемонструвати своїм виборцям, що його уряд нарешті виконує обіцянки щодо судової реформи. Натомість Навроцький та ПіС отримали привід звинувачувати прем'єра в авторитарних замашках.

І чим довше триватиме конфлікт, тим більше можливостей з'являтиметься у сторін використати цю кризу для мобілізації своїх прихильників.

Ігор Рейтерович

політолог

Туск прийшов до влади, обіцяючи, що він виправить цю ситуацію. Тому, я думаю, він і включився в цю тему, адже якщо він запустить цю проблему і вона розвиватиметься далі, це може призвести до дуже негативних наслідків для Польщі, передусім фінансових. А втрачати фінансові можливості уряд Туска собі дозволити не може. Для них усе це дуже важливо напередодні виборів.

Втім, далеко не факт, що самі поляки масово готові підтримати одну зі сторін. За результатами опитування Rzeczpospolita, проведеного напередодні кризи, 32,7% респондентів вважали, що в суперечці навколо Конституційного трибуналу не правий жоден із політиків. Водночас у тому ж опитуванні 32% респондентів підтримали позицію Навроцького, а 27,8% – Туска. Отже, конфлікт не лише розділяє польське суспільство на три майже рівні частини, але й демонструє, що значна частина поляків прямо не підтримує жодну зі сторін. А значить – легкого (та швидкого) виходу з кризи не буде.

І для Туска це особливо неприємна ситуація, адже його уряд може витратити останній рік перед виборами не на економічні чи соціальні реформи, а на нескінченну боротьбу з президентом власної країни та суддями, які замість уявляють себе політичними фігурами.

Причому навіть деякі організації, які в цілому підтримують судові зміни в Польщі, як от Гельсінська фундація з прав людини, все ж застерігають, що подібні сумнівні спроби усунути керівництво трибуналу можуть створити небезпечний прецедент на майбутнє.

Виходить доволі неоднозначна ситуація. Дональд Туск, який повертався до влади під гаслами відновлення верховенства права в Польщі, тепер сам змушений відповідати на звинувачення у спробі "державного перевороту". Незалежно від того, чим завершиться боротьба за Конституційний трибунал, політичні противники прем'єра вже отримали непоганий привід для критики його уряду напередодні парламентських виборів 2027 року.

Однак найбільша небезпека полягає в тому, що ця боротьба може не обмежитися внутрішньою політикою Польщі. Адже поки Варшава дедалі глибше занурюється у боротьбу між президентом, урядом та суддями, Європа намагається об'єднатися перед загрозою з боку Росії. І якщо одна з найважливіших держав ЄС загрузне у власних політичних суперечках, наслідки цього протистояння можуть відчути далеко за межами Польщі. Тож знову може повторитися знамените Шевченкове: "Польща впала та й вас роздавила". Тільки цього разу мова буде не про Україну. Точніше – не лише про неї.

Криза у відносинах з Брюсселем: чому ЄС роками критикує польське правосуддя

Власне, сам Дональд Туск повертався до влади з обіцянкою не лише навести лад у польських судах, але й нарешті помиритися з Євросоюзом. Адже за 8 років правління ПіС Варшава встигла настільки глибоко посваритися з Брюсселем через судову реформу, що у 2017 році Єврокомісія вперше в історії покарала Польщу за проблеми з правосуддям.

Якщо коротко: країну звинуватили в підриві принципів верховенства права, а в перспективі Польщі навіть загрожувало позбавлення права голосу в Раді ЄС.

І спочатку Туску дійсно вдалося виправити ситуацію. У травні 2024 року Брюссель на хвилі оптимізму припинив відповідну процедуру проти Польщі, позитивно оцінивши обіцянки та перші кроки нового уряду щодо відновлення незалежності судів.

Але всього через два з половиною роки той самий Туск, якого європейські чиновники хвалили за відновлення законності, сам опинився в центрі скандалу навколо Конституційного трибуналу. І тепер у Брюсселі дуже засмучені тим, що знову змушені розбиратися, що ж там знову відбувається з польським правосуддям.

31 жовтня Єврокомісія заявила, що уважно стежить за подіями у Варшаві, а також нагадала польській владі про необхідність дотримуватися Конституції. Водночас європейські чиновники наголосили, що саме Сейм має право призначати суддів Конституційного трибуналу. Тобто в цій частині суперечки Брюссель фактично підтримав аргументи прихильників Туска, хоча й не дав однозначної оцінки самому факту відсторонення керівництва суду.

Політолог Ігор Рейтерович фіксує, що події в Польщі та нерозв'язана судова криза – це дуже велика неприємність для ЄС. Проблема в тому, що готових, а головне – безболісних рішень у Брюсселя немає.

Ігор Рейтерович

політолог

У Європейського Союзу немає можливості напряму втручатися в цю історію. Але він може обмежувати виділення коштів, і для Польщі це дуже болісно. Також можуть бути обмеження щодо ухвалення певних рішень на рівні ЄС, доки не буде врегульоване питання верховенства права. Поляки насправді не дуже хотіли б цього, адже за попередньої влади Польща вже постраждала від подібних обмежень і багато чого від Євросоюзу не отримала з того, що могла отримати.

Найцікавіше в цій історії те, що поки жодна зі сторін навіть не збирається відступати. Дональд Туск наполягає на необхідності остаточно очистити польські суди від спадщини ПіС, тоді як Кароль Навроцький та його союзники відмовляються визнавати законність дій нового керівництва Конституційного трибуналу. І проблема в тому, що обидва табори мають достатньо політичного впливу, щоб блокувати рішення одне одного, і водночас недостатньо, щоб самостійно покласти край цій кризі.

Власне, найближче загострення може відбутися вже 3 листопада, коли нове керівництво Трибуналу планує провести загальні збори суддів. Ситуацію додатково ускладнює й те, що міністр юстиції Вальдемар Журек уже ініціював процедуру позбавлення суддівського імунітету Богдана Свєнчковського та Бартломея Соханського. Тобто конфлікт навколо того, хто має право керувати судом, може перерости ще й у кримінальне переслідування попереднього начальства.

Зрештою, найбільш реалістичним наслідком цієї історії виглядає не дострокова відставка уряду Туска, а продовження цих політичних баталій щонайменше до парламентських виборів 2027 року.

Причому незалежно від того, хто зрештою переможе, Польща ризикує отримати ще глибше розділене суспільство та судову систему, легітимність якої продовжать оскаржувати прийнамні половина політичних сил в країні.

Ігор Рейтерович, оцінюючи вплив кризи на Україну, відзначає, що в Польщі на деякий час можуть забути про "історичні війни", але рано чи пізно обов'язково повернуться до цієї теми.

Ігор Рейтерович

політолог

Якщо ж політики заглибляться у внутрішній конфлікт, Україні можливо, приділятимуть менше уваги, але рано чи пізно ця тема повернеться. Питання дуже чутливе для консервативних політичних сил, і вони намагатимуться використовувати її надалі. До прикладу, опозиція може почати розповідати, що Туск нібито прагне встановити авторитарне правління, щоб і надалі безкоштовно допомагати Україні. Або що контроль над Конституційним трибуналом потрібен владі для вирішення міграційних питань.

І для України це теж не найкраща перспектива. Адже поки Варшава змушена розбиратися з власною конституційною кризою, їй буде складніше зосереджуватися на спільних європейських проблемах. А для Києва, який значною мірою залежить від польської підтримки в ЄС і НАТО, політична стабільність сусідньої держави має далеко не другорядне значення.