Дослідження показує, що початок нової льодовикової епохи зупинило сучасне потепління, спричинене людською діяльністю, пише ScienceAlert. Зараз Земля перебуває в міжльодовиковому періоді, який почався приблизно 11 700 років тому. Він змінює холодніші епохи з великими льодовиками, які ми називаємо льодовиковими періодами.

За словами Ніколаса Янга, геохіміка з Колумбійського університету та першого автора роботи, усе йшло звичним шляхом. До певного моменту.

Усе тільки починалося, все було нормально, наступне зледеніння ось-ось мало розпочатися, і все ж воно зупинилося– прокоментував Ніколас Янг.

Дослідники вивчали Лаврентійський льодовиковий щит, найбільшу таку структуру плейстоцену. Він вкривав значну частину півночі США та Канади приблизно від 95 000 до 20 000 років тому. На піку він простягався від Полярного кола до штату Іллінойс, а товщина криги сягала 3 кілометрів. Загальний обсяг льоду міг відповідати підвищенню рівня моря приблизно на 80 метрів. Зрештою щит перетворився на льодовикову шапку Барнса, останній уламок цієї гігантської структури.

Як учені відновили хронологію?

Щоб відтворити історію крижаної шапки, дослідники використали два незалежні методи атомного датування:

Середні ціни в мережі АЗС «Amic Energy» станом на

• Спершу вони проаналізували різні типи гірських порід і виміряли співвідношення космогенного берилію-10. Це ізотоп, який утворюється, коли космічне випромінювання від вибухів величезних зірок б'є по планеті. Накопичення берилію-10 у камінні припиняється, коли льодовик закриває його від космічного бомбардування, і відновлюється, коли лід відступає й оголює породу.
• Другий метод стосується давньої рослинності, яка опинилася на поверхні, коли шапка відступала. Вчені виміряли в ній співвідношення вуглецю-14, радіоактивного вуглецю з передбачуваною швидкістю розпаду. Цей годинник запускається, коли рослини опиняються під льодом, адже мертва рослинність більше не поглинає вуглець.

Коли льодовик ріс, а коли почав танути?

Найвищі температури сучасного міжльодовика, голоцену, припали приблизно на 11 000 – 10 000 років тому, принаймні в північних широтах. Їх спричинило сильне сонячне випромінювання через зміни орбіти Землі, відомі як цикли Міланковича. Далі настало тривале охолодження, але щит усе одно скорочувався.

Приблизно 3600 років тому щит став меншим, ніж сьогодні, і залишався таким до 2000 років тому. Тоді він знову почав збільшуватися, що стало початком наступного зледеніння. Шапка Барнса сягнула історичного максимуму близько 1960 року. Відтоді потепління від діяльності людини змінило її баланс мас на від'ємний: влітку вона танула швидше, ніж відновлювалася взимку.

Дослідники стверджують, що її втрати майже повністю пояснює зростання літніх температур. Те саме скорочує інші льодовикові шапки в канадській Арктиці та Північній Атлантиці. Це кульмінація зростання викидів парникових газів, яке триває приблизно з 1750 року, коли промислова революція почала помітно забруднювати атмосферу. Саме тоді тривав найхолодніший час Малого льодовикового періоду, а найхолодніший його епізод припав на 1780 – 1880 роки.

Що чекає льодовик у майбутньому?

За моделями, у нинішніх кліматичних умовах залишки Лаврентійського щита зникнуть назавжди.

"Це будуть справжні останні рештки Лаврентійського щита, що зникають назавжди. Те, що було цілком природним і передбачуваним явищем, тепер зникло", – додав Янг.