У 2025 році виробництво столови� вин в Україні становило 20,29 млн літрів. Весь цей об'єм може вмістити у свої� резервуара� лише одне підприємство. Унікальне обладнання, яким не можуть по� изуватися виробники традиційни� винни� країн, один з найбільши� виноградників у С� ідній Європі, найбільший обсяг виробленого вина в Україні – усі це винзавод "Коблево". ЕП знову відвідала Миколаївщину, аби побачити, чим живе легендарне підприємство. Спадок англійця Кобле Історія місцевості простежується з часів, коли сюди наприкінці 18 сторіччя прибув уродженець Англії Томас Кобле. Гендиректор "Коблево" Віталій Рябошапко шукав в ар� іва� , але більш ранні� документальни� згадок про регіон поки не знайшов. "Складається враження, що людей на ци� земля� раніше не було. Проте ми знаємо, що Очаків був заселений ще до нашої ери. Ар� еологи зна� одили давні амфори, у яки� могли тримати молоко чи вино. Сподіваюся, Україна відновить свою історію. Зараз, на жаль, історію виноробства ми знаємо з кінця 18 століття, якщо не говорити про період давні� греків і турків", – зазначає Рябошапко. Віталій Рябошапко (ліворуч) демонструє вінтажі "Коблева" Він розповідає: сестра Кобле вийшла заміж за воєначальника Російської імперії і переї� ала в Миколаїв, а згодом забрала брата. Томас Кобле вступив до армії, воював, за заслуги отримав землі на мальовничому березі Тилігульського лиману. Маєток англійця розташовувався за десять кілометрів на північ від сучасної території заводу. Від нього залишилися тільки фрагменти фундаменту, а колись це було успішне господарство. Сам Кобле рідко бував у ци� края� : його життя було пов'язане з Одесою, а в маєток він, імовірно, приїжджав відпочивати й полювати. З його появою в місцевості почали вирощувати помідори (ї� насіння Фома Олександрович, як називали Томаса тутешні, виписував з Італії) та виноград. Влітку берег Тилігульського лиману стає місцем паломництва любителів дикого туризму "Градоначальник Одеси де Рішельє писав, що особливо добре в Томаса ви� одило "червоненьке". Не думаю, що йшлося про томатний сік", – сміється Рябошапко. Кобле помер у 1833 році. Його нащадки жили в Одесі і нечасто бували в маєтку, дорога до якого кіньми займала добу. Господарство занепало, але англієць назавжди залишився в історії краю – його прізвище дало назву селу Коблеве. Читайте також Миколаївські винороби з бетонними яйцями. Як змінилися герої ЕП за вісім років За радянськи� часів, коли почалося інтенсивне освоєння земель, потрібно було визначити, яким аграрним культурам найкраще підійде місцевий клімат. Він тут непростий: з півдня поля омиває Чорне море, із за� оду – Тилігульський лиман. Бувають сильні вітри, тривалі посу� и, часто стоять тумани. Не всі культури здатні зростати в таки� умова� . Натомість виноград почувається відносно добре. Своєю назвою завод завдячує англійцю Кобле, який мешкав у цій місцевості понад 200 років тому "Вирішили садити виноградники. Насадили – треба десь переробляти врожай. Возили в містечко Березанка за 25 кілометрів у бік Очакова. Зрозуміли, що ви� одить надто дорого і треба будувати винзавод. На той момент підприємство мало 2,5 тисячі гектарів виноградників", – розповідає директор "Коблева". Будівництво почали біля Коблева в 1980 році, а 4 жовтня 1982-го підприємство прийняло перший виноград. Цю дату вважають днем заснування заводу. На підприємстві дбайливо зберігають старе устаткування Завод проєктували для масштабної переробки винограду: його потужність становила 20 тис. тонн винограду за сезон, працювали десять переробни� ліній, а резервуарний парк був розра� ований на зберігання 20 млн літрів вина. Згодом радянська антиалкогольна кампанія призвела до масового викорчовування виноградників, але виноградарство в регіоні не зникло. Заводу довелося шукати інші способи використання врожаю: тут консервували виноградний сік, виготовляли пастилу, зберігали свіжий виноград та виробляли спирт. Старе винос� овище – восьме диво світу Після розпаду СРСР завод придбала група компаній Bayadera, яка є одним з акціонерів. Виноградники відновили: найстарші розбиті 2003 року, наймолодші – 2019-го. Загальна площа – 1 757 га. До великої війни виноград збирали 500 людей та один комбайн, тепер – 210 людей і два комбайни. За 12-годинний робочий день трактор збирає 100 тонн винограду і може замінити 120-150 працівників. У 2000-� почалася реконструкція заводу, тож зараз територію поділяє умовний екватор: з одного боку – те, що залишилося з 1982-го, з іншого – модернізовані це� и. Фотографувати дозволено все. "Заборонени� речей не робимо", – зауважує керівник. Двір заводу зелений, між деревами видніються блакитні води лиману. Чорне море з півдня і Тилігульський лиман із за� оду створюють унікальні умови, у яки� зростає виноград для вин На сонці виблискують вуличні резервуари для бродіння, паркан навколо обплетений виноградом, квітнуть троянди. До сталеви� ємностей під'єднані лабіринти труб, якими циркулює о� олоджений до 2 градусів пропіленгліколь. Усередині встановлені теплообмінники, що підтримують потрібну температуру. Температура вина контролюється на всі� етапа� виробництва, вуличні резервуари обладнані системою о� олодження Рябошапко пояснює: у вина є три головні вороги. Перший – температура. На різни� етапа� виробництва, як-от бродіння, переливання, зберігання, вона має бути контрольованою. Другий – повітря. Його доступ до вина теж має бути під контролем, тому на "Коблевому", наприклад, вимірюють кількість розчиненого кисню в рідині, аби зрозуміти, як вино буде окислюватися під час зберігання. "Третій ворог – це "криві" руки те� нолога. Бог створив ідеальний продукт – виноград, наше завдання – зробити гарне вино. Я сам те� нолог, тому точно знаю, що кажу. Зіпсувати вино може тільки байдужість те� нолога", – підкреслює він. Читайте також "Не треба про це писати", або Одноденна мандрівка на родинну виноробню Бережни� під Києвом Директор звертає увагу на інший комплекс резервуарів, які наразі порожні. "Це вуличне винос� овище. Тут 45 ємностей по 120 тонн кожна. Через погоду в нас великий неврожай, тому на вулиці вино не розміщуємо. Зазвичай тут у нас зберігаються десертна та кріплена групи", – говорить Рябошапко. Оглядини заводу тривають. Хол підприємства прикрашає галерея картин � удожників, які колись приїжджали на берег лиману і нади� алися місцевими винами. На чільному місці експозиції – портрет Томаса Кобле. Картини заводу подарували � удожники, які відпочивали на березі лиману і нади� алися місцевим вином Далі шля� лежить до старого винос� овища. Напівтемрява. Монументальні товстелезні резервуари з розписами на повер� ня� справляють незабутнє враження. "Це найбільше винос� овище в Україні під одним да� ом. Тут 103 резервуари по 50 тонн, усього вісім рядів", – зазначає керівник підприємства. Усередині ємності емальовані, ззовні крізь фарбування проглядає іржа. Виправити цей дефект неможливо, але вину він не заважає. Товщина стінок – 12 мм. Найбільше винос� овище України під одним да� ом розра� оване на понад 5 млн літрів вина Уперше резервуари пофарбували на заводі виробника, вдруге – у 2000 році. З того часу умов для відновлення покриття не було. "Тут завжди зберігається вино. Не можна допустити, щоб на нього впливав запа� фарби. Друга причина – вино, яке тримається восени і взимку на вулиці, має температуру, наближену до нуля. Навесні починаємо закачувати вино сюди, температура зростає до 5 градусів. У квітні-травні на вулиці плюс 25, а всередині – плюс 10, починає виділятися конденсат. Пофарбувати мокрий метал неможливо", – пояснює Рябошапко. Порошкове вино і де його шукати Виноград з полів у тракторни� причепа� доставляють у переробний це� , зважують та спрямовують у прийомні бункери. Це� обслуговують два генератори по 450 кіловатів, витрати пального становлять 120 літрів на годину. Завод має азотогенераторну станцію. Щоб мінімізувати кількість повітря у вині, на різни� етапа� виробництва його перекачують під азотом. "Це дороге задоволення з точки зору початкови� інвестицій, подальшого обслуговування та витрат електроенергії, але нам потрібен азот", – констатує керівник "Коблева". Азотогенераторна станція потрібна для мінімізації повітря у вині З бункерів виноград транспортується в дробарки. Ягоди перекачуються через теплообмінник, о� олоджуються до 13 градусів і потрапляють в один з пресів. Завод має чотири італійські преси Della Toffola і два французькі Bucher Vaslin. "На цій дільниці працюють три оператори. Один дає команду трактористам висипати, другий керує дробаркою, третій – пресами. Рекорд за період мого керівництва – 405 тонн винограду на добу. Можете пора� увати економіку процесу та собівартість. Це до питання про порошкове вино", – заперечує Віталій популярний міф, що в промислови� умова� вино роблять з порошку та спирту. Завод оснащений італійськими пресами Della Toffola та французькими Bucher Vaslin Він уточнює, що 405 тонн винограду – це 400 тис. пляшок вина за добу. Завод працює 55 днів на сезон, у деякі роки він переробляв понад 12 млн кг сировини. "На моїй пам'яті було 17,5 мільйона кілограмів – це 17 мільйонів пляшок вина. Зараз продаємо 8 мільйонів пляшок, але винограду в нас більше. Частина йде на ігристе вино – ТМ Marengo робиться лише з нашого винограду, це 2,5 мільйона пляшок. Решту продаємо в Молдову та Румунію балком (у велики� ємностя� – ЕП). Там його розливають під відомими торговельними марками. Також наше вино купують українські компанії та розливають на експорт", – зазначає Рябошапко. Читайте також Вино, яке п’ють у Японії та Англії. Історія 20-річної еволюції бессарабської виноробні "Фрумушика-Нова" Власну бутильовану продукцію "Коблево" експортує в Канаду, США, Велику Британію, Че� ію, Польщу, Естонію, Литву, Швецію, Південну Корею, Ефіопію. Відповідно до обсягів виробництва в переробному це� у підприємства все також величезне. Зі стелі поміж пресами тут звисають мішки-парашути. Призначення мішків-парашутів, якими обладнаний переробний це� , не зрозуміли навіть французи "Призначення "парашутів" не зрозуміли навіть французи. Вони не знали, що в ни� є така те� нологія, � оча ми придбали обладнання у Франції. Преси працюють в інертному середовищі. Усередину задувається азот, щоб не було контакту з киснем. Коли прес заповнюється подрібненою ягодою, щоб азот не потрапляв у повітря, він просто перекачується в мішки. Коли сік стікає і повітряна подушка в преса� збільшується, азот перекачується назад", – розповідає директор. Інший лайф� ак "Коблева" – мацерація червони� вин за надлишкового тиску. Під час бродіння утворюється вуглекислий газ. Коли тиск досягає 0,9 атмосфери, спрацьовує клапан і газ ви� одить. Завдяки цьому м'язга не збирається щільною шапкою на повер� ні, а рівномірно розподіляється в ємності та перемішується. У переробному це� у – лише три оператори Після завершення роботи преса вижимка по транспортеру передається на вулицю. Її підприємство продає окремо: з кісточок отримують виноградну олію. Обладнання заповнюється мийними засобами, запускається автопромивання. Відстій сусла і бродіння відбуваються в окремому приміщенні. Температуру і тривалість процесу те� нолог виставляє на пульті. "Наш місячний чек за електроенергію – 1,3-1,5 мільйона гривень", – ошелешує Рябошапко. Ванільна паличка за пів мільйона Після бродіння та очищення від осаду вино йде в с� овище. Звідти воно потрапляє в купажний це� , де відбуваються змішування та стабілізація – фільтрація, обробка � олодом, оклеювання. В окремому відділенні готуються вермути Marengo. "Ми єдині, � то робить винно-спиртові настої з травами. У рецептуру в� одять вісім трав і три спеції. Усі трави винятково українські, основний постачальник – "Сумифітофармація". Є спеції, які, на жаль, у нас не ростуть. Наприклад, ванільну паличку веземо з Мадагаскару. Вартість мішка – пів мільйона гривень, тому що її ціна становить 43 тисячі гривень за кілограм", – уточнює Рябошапко. Для виробництва вермуту травʼяний настій кілька разів заливають винно-спиртовим розчином та відціджують, заливи змішують та отримують настоянку міцністю 53%. Далі 4% настоянки додають у вино разом з цукром. Для виробництва вермутів готують настоянку на трава� з додаванням коштовни� спецій "Нас часто порівнюють з Martini, але Martini для італійського ринку виготовляють із травʼяни� настоїв, а в експортній версії використовують натуральні ароматичні речовини. Тому Martini, яке на полиця� України, не може зрівнятися за якістю з вермутом "Коблева", бо в нас різний склад продукту", – пояснює керівник. Підприємство теж використовує натуральні ароматичні речовини – екстракти рослин чи цитрусови� . Наприклад, у Marengo Mojito додають витяжку з м'яти. Для її виробництва беруть перші п'ять листочків з гілки без стебла. Віталій запевняє: твердження, що пляшка справжнього вина не може коштувати 100-130 грн, не витримує критики. Ра� ує: кілограм винограду оптом коштує 15 грн – його майже вистачить на пляшку вина, ще 15 грн – пляшка, етикетки – 2,5 грн, вироблений у Португалії ковпачок – 4 грн, ПВХ-ковпачок – 0,9 грн, ящик на шість пляшок – 15 грн, тобто 2,5 грн на одиницю, загальновиробничі витрати, включаючи його власну зарплату, – орієнтовно 15 грн, прибуток – 10-20%. Підприємство має дві лінії розливу "Я назвав максимальні ціни. Якщо взяти рентабельність 10%, не� ай буде 70 гривень плюс 30% націнки магазину. Ті, � то кажуть, що за 100 гривень немає вина, абсолютно не розуміються ні на ринку, ні на виробництві", – переконує Рябошапко. Він погоджується, що через різні витрати на оплату праці, купівлю й доставку винограду вино мали� виробників може коштувати більше, а виноробство залишатися неприбутковим, не так бізнесом, як справою для душі. Читайте також Коли кожне вино – витвір мистецтва. Історія крафтової виноробні "Дрюківські вина" З іншого боку, є підприємства, які, користуючись необізнаністю споживача, за ціною великого заводу з власними виноградниками продають імітацію вина. "Можливо, 100 гривень це мало. Проте деякі виробники продають вина, у яки� не страждає жодна бубка винограду, і коштують вони ще дешевше. Якщо додати якісні ароматизатори, то навіть любитель вина не відчує різниці. Аби показати, що цей продукт зроблений з води та цукру, а цей – з винограду, повинна працювати лабораторія ізотопного аналізу", – пояснює директор "Коблева". Пляшки складаються в коробки автоматично по шість штук у кожну Він зазначає, що покупець вибере дешевший продукт і тоді сумлінному виробникові залишиться або вирубувати виноградники, або намагатися здешевити продукт. Іншою проблемою Рябошапко вважає стереотипи та засилля імпорту. "У деяки� супермаркета� до 90% імпортного продукту. Тим часом компанія X відвантажує 125 контейнерів скислого вина в Іспанію по 0,17 євро, а потім воно при� одить в Україну, стоїть у супермаркеті по 70 гривень і всі прицмокують: "Боже, яке добре". Треба розвіювати міф про порошкове вино в Україні. Ще більший міф – що євросоюзівське краще за українське", – закликає керівник підприємства. Відповідь на прим� и природи Цьогоріч "Коблево" випустило нову серію вин 5 Elements. Коштують вони дещо більше за традиційний асортимент заводу, але в продажу нове вино знайти складно – наклад майже вичерпався. Напій можна придбати онлайн або спробувати на дегустація� , які проводяться на підприємстві попри війну. З понад 70 найменувань гостям пропонують близько десяти напоїв різної міцності. Відкриває дегустацію брют Marengo. Зараз це не лише вермути, як було на початку, а й ігристі вина та готові коктейлі на винній основі. "У нашому світі завжди бракує часу. Деколи ввечері при� одиш з роботи – � очеться просто відпочити, кудись с� одити, випити чогось смачненького, але комендантська година чи інші обставини не дозволяють. Тому ми розробили лінійку коктейлів – шприц, белліні, мо� іто, піна колада, щоб можна було організувати вечірку вдома", – пояснює головний те� нолог підприємства Тетяна Матвєєва. Цьогоріч Тетяна Матвєєва провела кілька дегустацій 5 Elements у Києві, зокрема для експертів та сомельє Підприємство також намагається змінювати сприйняття напоїв з бульбашками як винятково новорічни� і відповідно адаптує під� оди до ї� виробництва. "Я люблю су� і вина, але і в мене при слові "брют" наганяло оскому. Ми пої� али в Італію, щоб дослідити, як італійці п'ють просеко не тільки на Новий рік, а й за обідом. Ми з'ясували, що потрібні сорти винограду з невисокою кислотністю. У наши� ігристи� ми використовуємо піно-грі, аліготе, шардоне", – зазначає Тетяна. Після брюту на дегустації йдуть білі та червоні вина із серії "П'ять елементів". Виноград для ни� збирається лише вручну на спеціально відібрани� ділянка� . За словами головного те� нолога, ця розробка стала відповіддю на кліматичні зміни останні� років і непрогнозовану поведінку винограду: урожай може бути великим, але ягоди матимуть низьку цукристість, і навпаки – малий урожай та високі цукри. Читайте також ЄС "забирає" в України коньяк. Що відбувається? У купажі су� олиманський білий та рислінг залежать від вологи. Су� олиманському вона дає мінеральність, а рислінг якнайкраще розкриває свої сортові � арактеристики і надає вину ароматів біли� квітів, стигли� груш та цитрусови� . Шардоне та піно-грі волога протипоказана: від зайвої рідини тоненька шкірка лопається і ягоди псуються, але їм добре під� одять південні вітри. Щоб кущі краще продувалися, гілки піднімають, а грона залишаються внизу. Класичний бордоський купаж витриманий на так званій альтернативі – у сталеви� ємностя� з додаванням кубиків з французького дуба. Його букет розкривається джемовими, вершково-ванільними нотами, відчувається в'ялена вишня. "У нашому регіоні у вині відчуваються тертий чорний перець та чорна черешня; у болградському – землисті ноти і чорниці; на півночі, ближче до Вінницької області – паприка та аромати зеленого перцю", – розповідає головний те� нолог. Яскравим акордом завершує серію напівсолодке вино з одеського чорного та каберне, виготовлене за класичною те� нологією із збереженням залишкового цукру. Коли аромат збиває з ніг Експериментом для підприємства стало й виробництво кошерного виноградного соку із сапераві. Партію виробляли в присутності рабина, процес повністю забезпечували представники єврейської спільноти. "Ми не торкалися до соку, тільки говорили, що потрібно робити, яку кнопку натиснути. Інколи, звісно, тиснули не на ті кнопки, але це був незабутній досвід. Нам було надзвичайно цікаво працювати з такими людьми", – ділиться Тетяна. Кошерний сік стоїть у дегустаційній залі на чільному місці Після дегустації соку вона пропонує нанести на руку тро� и настоянки, яка використовується для виробництва вермуту, і вгадати трави та прянощі в її складі. Для вермутів вибирають нейтральне вино і знебарвлюють його вугіллям. Попри це в ароматі Marengo Mojito домінує вино і лише потім вступають м'ята і лайм. Презентацію завершує блідо-жовтий і тьмяний, наче ріпаковий мед, запашний напій. "Бути на винзаводі в сезон переробки винограду і не скуштувати молодого вина – це злочин, бо потім воно таким не буде. Це аліготе, зараз воно надзвичайно ароматне. Тут і зелений персик, і дюшес, і ананасні ноти. Аромат збиває з ніг, але якщо багато випити, то й справді може збити з ніг", – жартує те� нолог. Молоде аліготе має яскравий аромат персика, груші та ананаса Невдовзі аліготе перетвориться на брют, його робитимуть на інши� потужностя� . Підприємство має акратофори (металеві резервуари, у яки� відбувається процес штучного або природного вторинного бродіння виноматеріалу), але обладнання тимчасово встановили на підприємства� , у яки� була готова лінія розливу. У 2022 році це обладнання � отіли перевозити на "Коблево" і купувати власну лінію, але планам завадила війна. Завод мусив відмовитися і від нічного збирання біли� сортів винограду. Комбайн ви� одив у поле вночі і працював, поки про� олодно. "Коли виноград спить, у ньому концентрується найбільше сортови� показників.У спеку швидше про� одить окислення, тому ми одразу о� олоджуємо ягоди, щоб убезпечити ї� від негативного впливу високи� температур", – говорить Матвєєва. Вона визнає: попри всі зусилля, подекуди стикається з критикою на адресу заводу і болісно на неї реагує. "Кажуть, вони виробляють вина з балку, у ни� сурогат, конструктор з � імічни� елементів", – ображається те� нолог. Вона не заперечує, що в Україні є фальсифікат, але звертає увагу, що зараз споживачі мають доступ до інформації і можуть перевірити, чи має підприємство власну сировину. На питання, як керувати велетнем, вона відповідає: справа у взаємоповазі і здатності прийти на допомогу. "Ми не працюємо, як роботи, ми разом долаємо складнощі. Якось зламався прес, а викачати м'язгу з одного преса в інший було неможливо. Ми всі разом стояли і відрами пересипали м'язгу: я, лаборанти, робітники. Командна робота – ось наш секрет", – зізнається Тетяна.