Весь жовтень інформація про ймовірну зустріч російського диктатора Володимира Путіна, президента США Дональда Трампа та лідера КНР Сі Цзіньпіна викликала одну й ту саму асоціацію: "великі" гравці планують поділити світ. Але не склалося.

Президент США Дональд Трамп, аби здобути лаври найвідомішого у світі миротворця, готовий робити будь-що. Навіть, коли це – абсолютна бздура.

Приміром, поспілкувавшись із російським диктатором Володимиром Путіним на початку жовтня, замість застосувати найжорсткіші обмеження для агресора (хоча б згідно із законом Грема), зняв санкції з російського дизеля. В Україні і в Європі це викликало неабияке здивування. І річ навіть не в тому, що обсяги таких поставок ніяк не могли знизити ціни на пальне у Штатах (як виявилось, потенційні американські покупці не бажають вляпатись в історію, тож російські судна з дизелем зараз "зависли" серед Атлантики). Річ у тім, що американські спецпосланці Стівен Віткофф та Джаред Кушнер взялися пояснювати українській делегації, що "дизельна угода", мовляв, допоможе повернути Москву до… тристоронніх переговорів.

З цієї ж опери – нова "перспективна" угода: за інформацією видання The Wall Street Journal, США нібито просувають ідею відновлення поставок російського газу в Європу через українську ГТС. Мовляв, чим це не крок до енергетичного перемир’я? Адже, за американським задумом, Європа отримає дешеві енергоресурси, Україна – кошти за транзит, а Росія – доходи від продажу газу, які, в теорії, будуть надходити в якийсь спецфонд, щоб не витрачались на продовження війни. І рефреном – це, мовляв, може стати стимулом для Путіна погодитись на мирну угоду…

"Насправді Росія просто бере все, що дають. І чим швидше, тим краще. Кремль хоче отримати послаблення тиску з боку США, щоб, у разі виходу на якісь переговори по Україні, мати там зовсім інші "карти": менші санкції, відкриті порти для свого пального і так далі", - зазначає політолог Ігор Петренко.

"Вологі мрії" російського диктатора

Звісно, ніхто при цьому не ставить питання: як послаблення тиску може змусити Росію припинити війну. Ба більше, ця щедра поступливість Білого дому, вочевидь, дозволила Кремлю мріяти про значно заманливіші перспективи – з допомогою США не лише змусити капітулювати Україну, а й сильно послабити Європу (йдеться як про вимоги щодо "гарантій" для Росії з боку НАТО, так і про потенційне розширення ескалації на деякі європейські країни).

Приміром, на минулому тижні Володимир Путін "вийшов в люди" - до російських пропагандистів – і вдався до традиційних погроз. Розповів про неможливість завдати "стратегічної поразки" РФ з боку ЄС; провів аналогію з війною на Близькому сході; натякнув на можливість повторення проблем на Балтиці, як в Ормузькій протоці; а також заявив, що у разі прямого військового зіткнення з Європою "переможців не буде". Мовляв, європейцям треба про це "не забувати".

"Росія готова до можливого конфлікту з європейськими країнами, але не прагне цього. Вони не досягли своєї мети - завдати [Росії] стратегічної поразки, навряд чи це буде можливо до 2030 року. А якщо вже зайде занадто далеко, то переможців взагалі не буде. Нехай ніхто про це не забуває", - сказав Путін. 

Росії справді не потрібне пряме вторгнення, зважаючи, наскільки ефективно працюють гібридні атаки та підтримка праворадикальних європейських політиків. Але Путіну потрібне визнання "геополітичного ваговика" у світі. І, вочевидь, ідея зібратись разом з Трампом та Сі Цзіньпіном, пов’язана саме із бажанням сісти з ними "на рівних" і поділити все так, як захочеться.

Світ "на трьох" не ділиться

"Нав'язаний Росією термін "Ялта-3" насправді є чистою "Мюнхенською змовою", де замість миру агресору згодовують суверенну країну. Зустріч трьох ядерних держав, де в меню стоїть доля України, є дикою та цинічною ситуацією, адже цю ж країну вони самі колись і роззброїли під фальшиві обіцянки і гарантії Будапештського меморандуму", - вважає дипломат, учасник Мінського переговорного процесу після 2014 року Роман Безсмертний.

І, на його думку, коли Трамп підігрує апетитам Путіна у такому форматі, це наближає глобальну катастрофу. Адже коли окупант забирає території, а світ це "перетравлює" і обговорює зняття санкцій з агресора та нормалізацію з ним відносин – це дуже тривожний для світу дзвіночок.

Своєю чергою, виконавчий директор Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко нагадує, що Путін очікував від Європи поступок, розраховував, що посилення ескалації змусить європейців тиснути на Київ і змусити до виконання російських умов. А, зважаючи, що у цей час Трамп занурився у проміжні вибори у США і волів здобути дипломатичну перемогу для посилення своїх політичних позицій, цим Кремлю теж не зайве було скористатись.

"Путін намагався скористатися цією ситуацією, координуючи свої дії з Китаєм і прагнучи домовитися з Вашингтоном про розподіл сфер впливу в Європі", - зазначає Жовтенко.

Натомість європейці не стали йти на поводу у Трампа і продемонстрували спільну позицію з Україною. Але найбільшу "свиню" Путіну, який дуже хотів би зустрічі "на трьох", фактично, підсунув Сі Цзіньпін.

Китайський "привіт"

Так, днями Президент Німеччини заявив, що він безпосередньо запитав у голови КНР про майбутню зустріч РФ, США та КНР щодо України. Однак Сі Цзіньпін був здивований цим запитанням і сказав, що "немає ознак" підготовки до такого обговорення.

Інформацію про те, що тристороння зустріч Путіна, Сі та Трампа – під питанням, озвучив і речник російського диктатора Дмитро Пєсков. Мовляв, під час саміту Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) у Шеньчжені (відбудеться 18–19 листопада) Путін поспілкується з Сі. Але конкретних домовленостей між Москвою, Пекіном та Вашингтоном щодо тристороннього формату наразі немає.

"Путін дуже хотів би легітимізувати себе. Що він ручкається з лідерами США та Китаю, а ті поводяться з ним як із рівним, - зазначає виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії Володимир Горбач. – Трамп готовий грати в цю гру, якщо заробить грошей. Крім того, в "трикутнику" краще вдається розігрувати якісь інтриги. Однак інтереси Сі Цзіньпіна зовсім інші".

За його словами, підхід Путіна до Трампа простий: "давайте поділимо зони впливу, визначимо "червоні лінії", після чого ви в нашу, а ми у вашу – не втручаємось".

"Для РФ це була б перемога. Адже Путіну потрібно від США юридичне закріплення його "завоювань". Щоб зафіксувати "його" частину світу", - нагадує політичний аналітик.

Водночас у Китаю інше бачення, де, по-перше, місце Путіна – не за столом, за яким діляться зони впливу.

Як зазначає президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар, Китаю вигідна поточна ситуація і вибивання з Росії додаткових преференцій для себе, як з ресурсного тилу.

"Китай на максимальних знижках тільки на російську нафту зекономив 27 млрд доларів", - нагадує він.

По-друге, Пекіну вигідно, щоб поточний трек знову закінчився провалом США як посередника.

За словами політичного аналітика Ігара Тишкевича, якщо у США знову нічого не вийшло, то, в такому разі має відбутись трансформація переговорного процесу – з новими рамками. При цьому, Пекін не має бути ініціатором таких змін, а лише стороною, яку спеціально запрошуватимуть приєднатись.

"І тут Китай не випадково виступає як умовний партнер держав ЄС. Для Пекіна вигідно, щоб тема трансформації рамок була порушена Європою і відбувалася за участю держав ЄС. А вже на цьому етапі логічним буде запрошення з Брюсселя до Пекіна приєднатися. Принаймні, китайські дипломати провели досить велику підготовчу роботу у 2026 році, щоб це могло статись", - зазначає він.

І, по-третє, Китаю не цікаво "ділити світ". Адже, з одного боку, КНР націлений на глобальну торгівлю – ринки в усьому світі. І ця стратегія Пекіна вдало працює. З іншого боку, легітимізація "народних республік", яку просуває Кремль, не лише болюча тема для України, а й загроза національній безпеці КНР (зокрема, через питання Тайваню).

І ще одне: один з ключових механізмів китайської зовнішньої політики – ініціатива глобальної безпеки. А це і територіальна цілісність, і гарантії безпеки, і нові сфери безпеки, зокрема продовольча та енергетична… В цій стратегії, вочевидь, більше умовно "українського", ніж умовно "російського".

Тетяна Урбанська